Великобрит. У 50-70 рр.

На виборах 1951 р. перемогли консерватори. У період правління консерваторів відчутних змін в еко­номіці не відбулося. Її постійними супутниками були кри­зові явища, на щастя не руйнівні, внаслідок широкого засто­сування чинників державного регулювання. Виробництво в 1957 р. виросло на 57 % порівняно з 1938 р.

Причини низьких темпів економічного розвитку Великої Британії у 50—60-х роках крилися в малій частці капітало­вкладень, недостатньому використанні досягнень технічного прогресу, бракові кваліфікованої робочої сили, значних військових витратах (друге місце після США в демократич­ному світі). Давалася взнаки також втрата колоніальних во­лодінь. Означені труднощі англійського суспільства змусили уряд удатися до широкого застосування системи ДМК. Нор­мою для Великобрит. У 50-70 рр. країни стали прямі та непрямі субсидії приватній промисловості. Характерною особливістю англійської еко­номіки був також розвиток новітніх галузей. Слід заува­жити, що діапазон експериментів в англійській економіці в 50—60-ті роки був досить широким: від націоналізації до ре­приватизації націоналізованої власності і навпаки.

Адекватною була і внутрішня політика консервативних урядів У. Черчілля (1951-1955), А. Ідена (1955-1957), Г. Макміллана (1957—1963) та А. Дугласа-Х'юма (1963— 1964), Вона полягала, передусім, у стримуванні росту зарпла­ти під тиском інфляції. Консерватори навіть спробували планувати економіку, однак швидко переконалися у згуб­ності такої політики, її нереальності. Як інструмент регулю­вання широко використовувалась також податкова політика.

Період правління консерваторів Великобрит. У 50-70 рр. ознаменувався остаточ­ним розпадом Британської колоніальної імперії. У лютому 1960 р. Гарольд Макміллан у відомій промові про "вітер змін" визнав право колоніальних народів на незалежність. На 1964 р., коли при владі перебував уряд Алекса Дугласа-Х'юма, Британська колоніальна імперія фактично припини­ла існування. Прагнучи стати одним із європейських лідерів, Велика Британія у 1960 р., на противагу "Спільному ринкові",створила "Європейську асоціацію вільної торгівлі"(ЄАВТ), до якої увійшли також Австрія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та Швеція. У 1952 р. Англія опанувала атомну зброю, брала активну участь у створенні воєнно-політичних блоків західних держав.

Англійський соціальний рух у період правління консерва­торів проявився в Великобрит. У 50-70 рр. численних страйках економічного характе­ру. Під впливом науково-технічної революції змінювалася соціально-виробнича структура найманої праці. У 1961 р. "білі комірці" становили 36 % учасників ринку найманої праці. Масовість страйкової боротьби на досить пасивному загаль­ноєвропейському тлі була наслідком повільного економічно­го розвитку Великої Британії, а відтак, слабкого зростання життєвого рівня. Помітно активізувалася у 50—60-х роках антивоєнна боротьба, одним із проявів якої були, зокрема, щорічні так звані Олдермастонські походи (Олдермастон -центр виробництва атомної зброї).

1964 р. до влади повернулися лейбористи. Однією з причин такого успіху була відмо­ва партії від подальшої націоналізації. Про це заявлялося, зокрема, у прийнятому лейбористами ще в 1961 р. документі "Віхи Великобрит. У 50-70 рр. — 60-х". У зовнішній політиці уряд Вільсона дотримувався попе­реднього курсу: надавав підтримку США у В'єтнамі, Ізраїлю на Близькому Сході, домагався прийняття Англії до "Спільного ринку". Відносини з Радянським Союзом зали­шалися досить прохолодними.



1970 р. до влади повернулися консервато­ри. Діяльність кабінету Е. Хіта припала на період економічної кризи, що охопила західні країни в першій половині 70-х років. За таких умов, щоб не допустити зрос­тання інфляції, уряд Хіта вдався до жорстких заходів, що без­посередньо зачіпали інтереси значних верств трудящих. Зок­рема, у 1971 р. був прийнятий "Закон про відносини в промис­ловості", який забороняв несанкціоновані страйки. Поруш Великобрит. У 50-70 рр.­никам закону загрожував штраф розміром у 100 тис. ф. с. Однак зупинити "касовий рух" владі не вдалося. У 1973р. в економічних страйках брало участь понад 1 млн працюючих. У 1974 р. англійські виборці віддали перевагу лейборис­там, які перебували при владі до 1979 р. Спочатку прем'єр-міністром став Г. Вільсон, а в 1976 р. його змінив Дж. Каллаген. Лейбористи відмінили закон 1971 р. про відносини в промисловості та штрафи за незаконні страйки, у внутрішній політиці намагалися заручитися підтримкою тред-юніонів.

В обстановці загальних економічних труднощів у 1975 р. в Англії розгорнулася підготовка до референдуму про дальше перебування країни у "Спільному ринку", до якого вона вступила Великобрит. У 50-70 рр. в 1973 р. Оскільки досягти консенсусу з цього питання не вдалося, уряд вирішив удатися до референдуму (6 червня 1975 р.), в ході якого 67,2 % учасників висловили­ся за перебування Великої Британії у "Спільному ринку".

У європейському плані після референдуму 1975 р. Англія взяла курс на зміцнення своїх позицій в ЄЕС, поглиблення зв’язків з неєвропейськими постачальниками продовольства в рамках Співдружності.


documentavxaohl.html
documentavxavrt.html
documentavxbdcb.html
documentavxbkmj.html
documentavxbrwr.html
Документ Великобрит. У 50-70 рр.